Виступ у номінації "Літературне читання" під час фестивалю "Сурми звитяги 2015"

Поетична замальовка "Розмова з ведмедиком"

Включаємо пісню "Ой верше, мій верше…"Ілларії

-Мій любий ведмедику, мені щось не спиться.

До нені так хочеться враз притулиться.

Мій тато пішов вже давно і нема. Каже матуся, що у нас йде війна.

– Скажи мені, мамо,- спитав в неї я, -

 Коли вже повернеться тато?

Без нього в хатині не має життя,

І свято - вже зовсім не свято.

Матуся, в обійми мене узяла,

Не знала, що, навіть, сказати.

– Твій тато далеко від нас, любий сину.

Пішов він на Схід воювати.

Прийшов до нас гість, щоб забрати до рук

Пшеничні поля і калину.

Поставив за лісом смертельний свій «бук»

І нищить усю Україну.

Щоб цього не сталось і ти бачив сон,

Твій тато там зараз воює,

У свій автомат заряджає патрон,

На ворога пильно чатує.

Як тільки вполює усіх ворогів –

До тебе татусь повернеться.

 Йому напечемо смачних пирогів,

Води хай з джерельця нап’ється.

От тільки для цього з тобою разом

Потрібно щодня нам молитись,

Тоді і добро переможе над злом

Й ніхто вже не буде сваритись.

Настане в нас мир і розквітне земля,

В саду соловей заспіває . . .

А зараз вже пізно. Час спати маля.

Нехай тебе Бог вберігає . . .

Ведмедику, знаєш,  вчора гість такий жаданий завітав до хати.

То татів брат прийшов до нас з війни.

Ти знаєш, мав і він нам що сказати.

Він тихо говорив й палив багато,

І смуток в погляді, у зморшках все чоло.

 Розповідав, як загубив він брата,

 А їх у нього триста душ було.

Під Іловайськом, в “коридорі”, всіх поклали…

Хто був поранений, добили, мов шмаття,

 Була домовленність, “зелений” їм давали,

А потім кров’ю вмилась матінка-земля.

Так сталося, що він живим зостався,

 Хоч уцілів, але потрапив у полон,

Огидно ворог у лице йому сміявся,

Що підло, низько, розстріляли батальон.

Рубцем на серці рана гоїтись не буде,

Вона кривавитиме довго, все життя,

Він Іловайськ та побратимів не забуде,

Вони ніколи не підуть у небуття…

Ми також мусимо героїв пам’ятати,

Бо то рубець на тілі нашої землі,

Бо наші воїни пішли нас захищати,

Та найцініше віддали — життя свої.  

Ведмедику, я чув, як уночі

Моя матуся молиться і плаче.

Сестричка рідна в Щасті десь живе.

Не зна матуся, чи її побачить.

Коли лунали вибухи снарядів,

 А на руках дрімало немовля,

Ми у льоху ховалися від «градів»,

Нам на обличчя сипалась земля.

Сиділо з нами тут людей чимало,

Жінки старі і немічні діди,

А наверху війна не ущухала,

І залишала руйнівні сліди.

Було вже пізно, та не спали діти,

А ще в кутку скавчало цуценя,

Було їм важко у льоху сидіти,

Та звикли вже! Така життю ціна!

Війна! Війна! – лунало з вуст дитячих,

І щоб їх від жаху відволікти,

Щоб не почули, як дорослі плачуть,

Взялася казку їм розповісти.

Про диво-коней, про вовка та мишу,

Про добрих звірів і поганих змій,

Всі слухали, забувши що там, вище

Добро і зло зіткнулися в двобій!

І діти під ту казку засинали,

Старі дрімали в темному кутку,

І всім здавалось – вибухи стихали,

Не вічність же сидіти тут, в льоху.

 І снились їм герої добрі з казки,

Що мирно співіснують із людьми,

А злі істоти зазнають поразки,

І йдуть назавжди з рідної землі!

Ведмедику, ти знаєш, мій дідусь

Колись боровсь за рідну Україну.

Поранений він був, та все одно казав:

-Віддам своїй землі усе я до загину.

А зараз мій дідусь на небесах,

бо каже мама: "Там тепер його оселя".

Давай спитаємо у нього ми разом,

Що нам для миру всім зробити треба.

Скажи, дідусь, що діється у нас?
Ти – янгол, і тобі з небес видніше:
Тут знов настав страшний воєнний час,
На Україні вже немає тиші.
На Сході – пекло, гинуть хлопчаки,
Вони, дідусь, ще зовсім молоденькі,
А дехто – без ноги чи без руки.
Сліз водоспади виплакали неньки.
Ти про війну колись розповідав,
А ми , малі, то слухали мов казку.
І кожен з нас собі не уявляв,
Що можемо потрапити в цю пастку,
Що може повернутися війна,
І змусити нащадків знов страждати.
Скажи, дідусь, чия у тім вина?
Ми завинили й час прийшов розплати?
Ти там у Бога миру попроси
Для нас своїх дітей, своїх онуків,
Ти ближче там, а в наших голосів
Немає сили, загубились звуки.
Ти там у Бога правди попитай,
Щоб все таємне стало очевидним…
Бо знаю, що тобі й привітний Рай
Без неба України не потрібний.

Включаємо пісню "Ой верше, мій верше" Квітки Цісик

Ведмедику, я так тебе люблю,

З тобою так чудово розмовляти,

Тебе в обійми я свої беру,

Коли до ліжечка лягаю спати.

Ти – найдорожче, що у мене є –

Тебе мені подарував татусьо,

Ти мій накращий друг, і веселіш стає,

Коли до тебе тихо притулюся.

Не ображайся, друже, певно треба так,

Бо час такий, що жертви вимагає,

Ти ж знаєш, як вкраїнські дітлахи,

Чекають миру, в Бога ласки все благають.

Дорослі дяді, ви його візьміть,

Нічого більше дати вам не можу.

Криваву бійню тільки припиніть.

Нехай вкраїні рідній Бог поможе.

Нехай сміються діти, квітне сад,

Матуся нишком більше хай не плаче.

Поважні дяді, миру хочу я,

Візьміть ведмедика, немаю більш що дати.

Л. Лєгостаєва,  С. Олександрова, П. Мельник, З.Лапчак