На стіні портрет
Т.Г.Шевченка, прикрашений вишитим рушником.
На сцені декорації
української селянської хати: висять образи, стоїть стіл, лава, піч.
Увесь літературний вечір
супроводжується презентацією.
Демонструється відеоролик
пісні «Думи мої, думи мої…», яку виконує А.Солов’яненко.
Учениця 1.
Ти слухав Кобзаря?
Ти чув його печаль,
Що піснею лилась з-під струн?
Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар,
Висока пісня Кобзаревих дум.
Учень 2.
Думи мої, думи мої,
Ви мої єдині,
Не кидайте хоч ви мене
При лихій годині.
Прилітайте, сизокрилі мої голуб’ята,
Із-за Дніпра широкого
У степ погуляти…
… Прилітайте ж, мої любі,
Тихими речами
Привітаю вас, як діток,
І заплачу з вами.
Ведуча 1. 9
березня 1814 року народився Т.Г.Шевченко – великий поет України. Тільки
невпинною тяжкою працею змогли батьки Тараса (Грицько і Катерина) утримати себе
і своїх шестеро дітей. Ріс хлопчик як усі сільські кріпацькі діти, але вже
змалку вирізнявся з-поміж ровесників, бо був до всього цікавий, допитливий,
хотів усе знати.
Заходить
жінка, одягнена в селянський одяг, несе запалену свічку, ставить її на стіл. До
неї підходить хлопчик.
Хлопчик. Матусенько,
а правда, що небо на залізних стовпах тримається?
Мати. Так, синку,
правда.
Жінка сідає на лаву, хлопчик
біля неї, кладе голову на коліна матері. Демонструється презентація
«Колискова».
Хлопчик. А чому
так багато зірок на небі?
Мати. Це коли
людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, доки людина
не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?
Хлопчик. Бачив,
матусю, бачив… Матусенько, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?
Мати. Бо коли
людина зла, заздрісна, скупа її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, любить
людей, ясно і світло це далеко видно.
Хлопчик. Матусю,
я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.
Мати. Старайся,
мій хлопчику.
Ведуча 2. Одного
сонячного ранку восени 1822 року мама, вся святково усміхнена, пригладила
Тарасові чупринку, надягнула нову шапку, почепила йому через плече торбину для
книжок, обдарувала лагідною посмішкою.
Мати. Щасти тобі,
синку. Може, людиною станеш.
Ведуча 1. Так на
восьмому році життя Тарас став учнем дяка.
Хлопчик.
…куплю
Паперу аркуш, і зроблю
Маленьку книжечку; хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу,
Та й списую Сковороду…
Ведуча 2. Лихо не
спало. Коли Тарасові було 9 років померла його мати, а в 11 залишився він
круглим сиротою, бо ж і батько помер.
Демонструється уривок з
відеоролика «Тарас Шевченко. «Заповіт».
Ведуча 1. Став
Тарас пасти громадську худобу. Та все ж мріяв про малювання. Знайшов-таки
одного маляра, який погодився взяти його в науку, проте Тарасові потрібно було
отримати дозвіл від пана Енгельгарда.
На сцені з'являються
управитель і Тарас.
Тарас. Пане
управителю, я до вас. Я дуже хочу вчитися малювати і дяк з Хлипнівки погодився
взяти мене в учні. Я прийшов, щоб ви дозволили й документа дали.
Управитель. А
батьки в тебе є?
Тарас. Ні,
померли. Сам я. так дасте документа?
Управитель. Якого
документа?! Дурниці! Оце я одержав листа від пана, йому саме таких хлопців, як
ти, треба в козачки набрати.
Тарас. В
козачки?! Які козачки?!
Управитель. А
такі козачки, пан уже знає. Так що я тебе до кухаря нашого пошлю.
Тарас. Пане управителю, я на маляра хочу вчитися…
Управитель. Ну,
годі там базікати! Одведіть його до кухаря!
Учень 3.
Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку.
«Учися, серденько, колись
З нас будуть люде,» - ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде?..
Ведуча 2. охота
до малювання не покидала його. Пан сварив його, тяжко карав, лютував.
Виїжджаючи до Петербурга взяв його із собою. Один з видатних митців дорадив
панові віддати хлопця в науку до Ширяєва. У Петербурзі пощастило Тарасу
познайомится зі славними художниками і письменника, які зібрали гроші і 22
квітня 1838 року викупили його з кріпацтва. Став Шевченко вільною людиною.
Демонструється презентація
«Бандуристе, орле сизий».
Ведуча 1.
Шевченко був живою піснею, журбою і плачем. Усе його життя було важке і
жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював - то піснею, то словом, то
власним життям – безмежну любов до України. У 1840 році світ побачив «Кобзар»!
Учениця 4.
А вже бреде сліпий кобзар,
І Гонта кличе на пожар,
Кавказькі гори, в млу повиті,
Рясною кровію политі,
Чолом підводяться до хмар.
І Катерина півжива
Дитя в хуртечі сповива.
Сніги колишуться над нею..
Орел жадібний Прометею
Криваве серце розбива.
Учениця 5
По «Кобзарю» отім старім
Учились грамоті щасливо.
Росли задумані від «Дум»,
Гострили біль за Катерину.
І клали в серце тихий сум
За слізну долю удовину.
Нам снились Гонтині сини,
Що батько вбив, за честь і волю, -
Сувора правда давнини
Ішла, мов клятва, в нашу долю.
Учень 6
Вірш «Розрита могила»
Ведуча 2. І ще
одна важлива деталь. Ім’я Тарас з грецької мови означає «бунтар».
Учень 7
Читає уривок з послання «І мертвим, і живим…» (від слів «І смеркає…» до
слів «Велику руїну»).
Ведуча 1.
Потрібно нам усім пам’ятати, що майже усе своє життя Шевченко жив за межами
рідної землі, та своєї мови не тільки не забув, а підняв народне слово до
вершин світового письменства.
Учень 8.
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь!
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Того діти цураються,
В хату не пускають.
Демонструється відеоролик
«Реве та стогне Дніпр широкий».
Ведуча 2. Після закінчення Академії мистецтв, Шевченко повернув на Україну і вступив
до таємничого політичного товариства. У 1847 році його заарештували і присудили
на заслання за Урал.
Учень 9.
Заросли шляхи тернами
На тую Вкраїну.
Мабуть, я її навіки,
Навіки покинув.
Мабуть, мені не вернутись
Ніколи додому?
Мабуть, мені доведеться
Читати самому
Оці думи? Боже милий!
Тяжко мені жити!
Маю серце широкеє –
Ні з ким поділити.
Не дав єси мені долі
Молодої долі!
Не давав єси ніколи,
Ніколи! Ніколи!
Не дав серця молодого
З тим серцем дівочим
Поєднати! Минулися
Мої дні і ночі
Без радості, молодії
Так собі минули
На чужині…»
Учень 10.
Сонце заходить, гори чорніють,
Пташечка тихне, поле німіє,
Радіють люде, що одпочинуть,
А я дивлюся… і серцем лину
В темний садочок на Україну.
Лину я, лину, думу гадаю,
І ніби серце одпочиває.
Чорніє поле, і гай, і гори,
На синє небо виходить зоря.
Ведуча 1.
Шевченко всією душею любив свою Україну і він завжди нагадував українцям про її
славне минуле.
Демонструється уривок із
кінофільму «Вогнем і мечем». Звучить козацький марш. Коли мелодія стихає,
виходять два козаки.
Козак 1
Було колись – в Україні
Ревіли гармати;
Було колись – запорожці
Вміли панувати.
Панували, добували
І славу, і волю;
Минулося – осталися
Могили на полі.
Козак 2
Високії ті могили
Чорніють, як гори,
Та про волю нишком в полі
З вітрами говорять.
Свідком слави дідівщини
З вітром розмовляє,
А внук косу несе в росу,
За ними співає.
Демонструється презентація
на пісню «Тече вода в синє море».
Ведуча 2. На
засланні поету заборонено писати і малювати. Та все ж вдавалось йому роздобути
клаптик паперу, щоб під ослоною ночі творити.
Учень 11.
І досі сниться: під горою,
Меж вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча.
І досі сниться: вийшла з хати
Веселая, сміючись, мати,
Цілує діда і дитя,
Аж тричі весело цілує,
Прийма на руки, і годує,
І спать несе. А дід сидить,
І усміхається, і стиха
Промовить нишком: «Де ж те лихо?
Печалі тії, вороги?»
І нищечком старий читає,
Перехрестившись, О т ч е н а ш.
Крізь верби сонечко сіяє
І тихо гасне. День погас,
І все почило. Сивий в хату
Й собі пішов опочивати.
Учень 12
Лічу в неволі дні і ночі,
І лік забуваю.
О Господи, як то тяжко
Тії дні минають.
А літа пливуть меж нами,
Пливуть собі стиха,
Забирають за собою
І добро і лихо!
Демонструється відеоролик на
пісню «По діброві вітер віє».
Ведуча 1. Неволя
тривала довгих 10 тяжких років, які відібрали в поета здоровя, проте не вбили
його палкої, глибокої любові до рідного краю.
Ведуча 2. Кобзар
намагався також довести, що кожен народ повинен мати свою національну гідність,
мораль,освячену віковими традиціями.
Учень 13
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що не має
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя правда,
І сила, і воля.
Ведуча 1.
Т.Г.Шевченко помер 10 березня 1861 року. А було йому лише 47 років.
Демонструється відео. Б.Ступка
читає поезію «Чи то недоля, чи неволя…»
Учень 14.
Я тілько хаточку в тім раї
Благав, і досі ще благаю,
Щоб хоч умерти на Дніпрі,
Хоч на малесенькій горі.
Демонструється презентація
«Заповіт».
Учениця 15
Над широким Дніпром
У промінні блакить
Є висока і тиха могила.
В тій могилі співець
Незабутній лежить,
Що народу віддав свої сили.
Учениця 16
Що народу віддав
Своє серце й пісні,
Свої мрії про зорі досвітні.
А навколо лани
Вдалині, вдалині
Розлетілись, як птиці досвітні.
Учениця 17
Цілий світ задивлений на Канів.
Дивне місто – що не говори!
Скільки чути – шириться осанна
З висоти Чернечої гори.
Учениця 18
День у день – хурделиця чи спека –
З різних сіл, з містечок і країн
Йдуть до неї люди, наче в Мекку,
Йдуть з усього світу на поклін.
Учениця 19
Йдуть, хоч стежка стелиться терново,
Йдуть і йдуть без ліку і числа,
Щоб вогнем Тарасового слова
Очищать і душі і тіла.
Ведуча 2.
Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на на вищу
височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив
увесь український народ. Сьогодні ми торкнулися серцем Шевченкових творів,
пройнялися їхнім духом, а тому зможемо виконати поетові заповіти.
Учениця 20
Не одцурайсь своєї мови
Ні в тихі дні, ні в дні громові,
Ні в дні підступно мовчазні,
Коли стоїш на крутизні
Один, чолом сягнувши птаха,
Й холодний вітер попід пахви
Бере і забиває дух,
Щоб ти скорився і притих.
Не одцурайсь, мій сину,
Мови. У тебе іншої нема.
Ти плоть і дух – одне-єдине
Зі словом батьківським – Людина,
Без нього – просто плоть німа.
Без мови в світі нас – нема!
Учень 21
…І мене в сім'ї великій,
В сім'ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
На сцену виходять усі
учасники дійства.
Учениця 22
В дні перемог і в дні поразок,
В щасливі дні, і в дні сумні
Іду з дитинства до Тараса,
Крізь глум юрби і суєту.
Ні, не в минуле, а в майбутнє,
До тебе я, Тарасе йду.
Коли в душі моїй тривога,
Коли в душі пекельний щем,
Іду до нього до живого,
У Всесвіті віршів й поем.
І в дощ, і в сніг карбую кроки
І чую, дивлячись в блакить:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Щоб розбудити всіх, хто спить.
Я не одна іду до нього –
Ідуть до нього тисячі. Неначе грішники до Бога
Свої печалі несучи.
І доки в римах «Заповіту»
Вогонь поезії не згас,
Той рух до сонця не спинити,
Бо зветься сонце те – Тарас.
Усі учасники виконують пісню
Т.Петриненка «Україна». Демонструється відео до пісні.
